попілець —
ПОПІЛЕ́ЦЬ, льцю́, ч. Зменш.-пестл. до по́піл 1. Легенький попілець, підхоплений силою вогню, злітав догори та розходився навколо (М. Коцюбинський); * Образно. – Стара, та багато молодого жару маєш. – Був колись, та стухнув; тепер тільки попілець зостався! – зітхнувши, одказує Мар'я (Панас Мирний).
Словник української мови у 20 томах
попілець —
Попіле́ць, -пільцю́, в -ці́
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
попілець —
ПОПІЛЕ́ЦЬ, льцю́, ч. Зменш.-пестл. до по́піл 1. Легенький попілець, підхоплений силою вогню, злітав догори та розходився навколо (Коцюб., І, 1955, 219); *Образно. — Стара, та багато молодого жару маєш.
Словник української мови в 11 томах
попілець —
По́піл, -лу м. Пепелъ, зола. на попіл побити. Разбить на мельчайшія части. Той кінь такий здоровенний камінь на попіл побив. Мнж. 8. ум. попілець. Рудч. Ск. II. 109.
Словник української мови Грінченка