попілець

ПОПІЛЕ́ЦЬ, льцю́, ч. Зменш.-пестл. до по́піл 1.

Легенький попілець, підхоплений силою вогню, злітав догори та розходився навколо (Коцюб., І, 1955, 219);

*Образно. — Стара, та багато молодого жару маєш. — Був колись, та стухнув; тепер тільки попілець зостався! — зітхнувши, одказує Мар’я (Мирний, III, 1954, 238).

Значення в інших словниках

1. попілець — попіле́ць іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. попілець — див. попіл  Словник синонімів Вусика
3. попілець — -льцю, ч. Зменш.-пестл. до попіл 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. попілець — ПОПІЛЕ́ЦЬ, льцю́, ч. Зменш.-пестл. до по́піл 1. Легенький попілець, підхоплений силою вогню, злітав догори та розходився навколо (М. Коцюбинський); * Образно. – Стара, та багато молодого жару маєш. – Був колись, та стухнув; тепер тільки попілець зостався! – зітхнувши, одказує Мар'я (Панас Мирний).  Словник української мови у 20 томах
5. попілець — Попіле́ць, -пільцю́, в -ці́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. попілець — По́піл, -лу м. Пепелъ, зола. на попіл побити. Разбить на мельчайшія части. Той кінь такий здоровенний камінь на попіл побив. Мнж. 8. ум. попілець. Рудч. Ск. II. 109.  Словник української мови Грінченка