поривний
ПОРИВНИ́Й, а́, е́.
1. лінгв. Такий, при вимові якого відбувається змичка артикулюючих органів мови на шляху видихуваного повітря (про звуки мови).
В українській мові переважають щілинні і проривні фонеми при відносно значній кількості африкат (з наук. літ.);
// у знач. ім. проривни́й, но́го, ч. Приголосний звук, при вимові якого відбувається змичка артикулюючих органів мови на шляху видихуваного повітря.
2. розм. Стос. до прориву (у 3 знач.).
Бригаду .. підсилити ніким, і, очевидно, вона стане проривною ланкою (В. Собко).
3. мед. Стос. до проривання (див. прорива́ння¹ 2).
ПОРИ́ВНИЙ, а, е.
1. Який дме нерівномірно, поривами, раптово збільшуючи силу й швидкість (про вітер).
В кімнату залетів поривний вихор, скуйовдив на Савченковій голові волосся, підняв на столі папери, розсіяв по підлозі, завертів ними по кімнаті (Ю. Збанацький);
З далини степу летіли вітри гарячі й поривні (І. Цюпа);
// Дуже швидкий, стрімкий, навальний (про рух, процес і т. ін.).
Він бажав .. руху, поривного й нескінченного руху (І. Франко);
Бистрий поривний “Чардаш” одразу взяв в галоп (А. Шиян);
* Образно. Люблю я бистрину життя Прозору, поривну, глибоку (Д. Павличко).
2. Різкий, рвучкий (про рух, жест і т. ін.).
Павло обіперся брудним чоботом на табуретку і поривними, сердитими рухами почав гортати забабрані пальцями аркуші гірничого журналу робочих записів бригад (А. Хорунжий).
3. перен. Схильний до захоплення, до бурхливого вияву своїх почуттів (про вдачу людини).
Поривний і гарячий, не міг він терпіти ніякої кривди, заступався і за себе, і за інших (В. Козаченко);
Поет залишиться для Федора таким, як за молодості. Поривним і дужим (Ю. Мушкетик);
// Який виявляється бурхливо (про почуття).
Поривна ніжність;
// Збуджений, схвильований чим-небудь; який виражає збудження, захоплення, схвильованість і т. ін.
Здавалось, його поривний погляд потягне за собою все тіло (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)