поробити
ПОРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. поро́блять; док.
1. що. Зробити, виготовити що-небудь у певній кількості.
Він, швидко поробивши човни, На синє море поспускав (І. Котляревський);
Сусіди поробили нові двері в хлівах, ще й замками замикають на ніч корови (І. Нечуй-Левицький);
Дами з допомогою кріпосних фризерів [перукарів] .. поробили собі пишні зачіски (О. Полторацький).
2. що. Повністю виконати яку-небудь роботу, сукупність дій; здійснити що-небудь, упоратися з чимсь.
– Якби не той каторжний кнур, бодай він луснув, я б досі все діло поробила, – казала Мотря (І. Нечуй-Левицький);
Мати примушувала його спочатку поробити шкільні завдання, а потім гуляти (Л. Смілянський);
[Чіп:] Де взять часу, де сили, щоб оту Невільницьку роботу поробить! (І. Кочерга);
// У сполуч. з деякими іменниками у знах. в. уживається в знач.: виконати, здійснити те, що виражено іменником.
Не маю спромоги відновити свої враження, поробити потрібні студії, знайти час для більшої праці (М. Коцюбинський).
3. розм. Працювати якийсь час.
Там [у монастирі] я півроку поробила та й знову на волі (Панас Мирний);
Грабарська артіль поробила на Дніпробуді осінь і зиму, а під весну повернулася в село (С. Голованівський).
4. що, розм. Учинити що-небудь (перев. погане, варте осуду); накоїти.
Плаче [панночка] та на свою долю нарікає: – Що се я поробила! Що се я починила! (Марко Вовчок);
Говорив Іван несміливо, підозріваючи, чи Панько часом не поробив щось тут у місті, а тепер хоче перебратися, аби його не пізнали (Л. Мартович).
5. що. Зробити, вдіяти що-небудь стосовно когось, чогось; вплинути на кого-небудь, справитися з чимсь.
– Я з ним нічого поробить не можу, шановний вчителю. У мене серце аж крається, що він на згубу йде (Леся Українка);
Темнота й темнота без кінця, без краю – що ж проти неї поробиш (Г. Хоткевич).
6. кого, що, кого ким – чим і з кого кого – що, рідко без дод. Змінити соціальне становище, поліпшити або погіршити матеріальний стан і т. ін. багатьох.
– Либонь уже хотять з мужиків поробити панів – якесь земство видумали! (Панас Мирний);
Синів любив Корній дуже, і смерть їх важка йому була: він їм дбав господарство, думав їх людьми, хазяїнами поробити (Б. Грінченко);
– Аж семеро коней із слободи забрали. Старцями нас поробили (А. Головко);
// кого, що яким. Довести до якогось стану, надати кому-, чому-небудь певних якостей, властивостей.
– Чи не можна .. випекти залізом той біль і поробити веселими людей по світі? (Ю. Яновський);
// міф. Перетворити, обернути багатьох на кого-, що-небудь.
– До нас було Турн докосився І байдаки всі попалив. Та Зевс, спасибі, поспішився, Як бач, мавками поробив (І. Котляревський).
7. кому, розм. Чаклуванням наслати хворобу, нещастя на кого-небудь; чарами викликати кохання до когось.
Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила. Чи то люди поробили Йому, молодому, Що привезли його з Дону На возі додому .. Поховали (Т. Шевченко);
Коли він приляже на канапі, а мати .. поглядає на нього своїми темними пронизливими і ніби очужілими очима.., – синові часом здається, що вона й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє “поробити”... (О. Гончар).
Нічо́го не зро́биш (не поро́биш) <�Що [ж ти] зро́биш (поро́биш)> див. зроби́ти;
(1) Нічо́го не поро́биш – уживається на означення неможливості вчинити так, як хочеш, необхідності примиритися з тим, що є.
Нудота читати, та нічого не поробиш (Панас Мирний);
– Коли треба їхати, то треба. Нічого не поробиш (Г. Коцюба);
(2) Що ж [ти] поро́биш – уживається на означення безпорадності, неможливості вдіяти, змінити що-небудь.
Що ж поробиш, коли розум з серцем не завжди живе у згоді (М. Коцюбинський);
Павло в неї не з останніх .. Він таки рук не жаліє і не з лінивих, а що трохи сонько, то що ж поробиш? Такий удався (Григорій Тютюнник).
◇ (3) Пороби́ти старця́ми кого – зробити кого-небудь дуже бідним, змушуючи часом і жебракувати.
Аж семеро коней із слободи забрали. Старцями нас поробили (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)