порозкидати

ПОРОЗКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.

1. Розки́дати в різні боки все або багато чого-небудь.

Терезка посміхнулася, відклала сорочину на стіл і пішла збирати груші, що малий порозкидав (М. Томчаній);

// Покласти не на своє місце, покидати недбало, безладно все або багато чого-небудь.

– Хапалася [Варка] їхати так! Їй кажуть забрати своє збіжжя, а вона .. нічого не забрала, та тільки все порозкидала (Марко Вовчок).

2. Розібрати покрівлі, хати, клуні і т. ін.;

// Розвалити, зруйнувати будівлі, споруди і т. ін.

Вночі сильний вітер порозкидав курені, в яких спали люди (І. Волошин).

3. перен. Примусити всіх або багатьох роз'їхатися у різні місця, далеко один від одного.

Тяжка війна порозкидала юнаків по краю і по далеких світах (Т. Масенко).

4. розм. Розподілити між багатьма що-небудь.

5. Широко розкинути, відставити в різні боки (перев. руки, ноги, крила) (про багатьох).

Коні бігли, .. порозкидавши голови на обидва боки й позгинавши дугами шиї (І. Нечуй-Левицький);

// Простягти у різні боки далеко від стовбура гілля, коріння і т. ін. (про дерева).

6. Розташувати (намети, стани, табори і т. ін.).

Словник української мови (СУМ-20)