поручник
ПОРУ́ЧНИК¹, а, ч., іст., розм.
Те саме, що пору́чик.
Тепер з нею ходив молодий, витончений поручник (Я. Качура).
ПОРУ́ЧНИК², а, ч., розм.
Те саме, що поручи́тель.
Довелося [панові Бжеському] поставити двох поручників у тому, що кара буде сплачена протягом місяця (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)