поручник
ПОРУ́ЧНИК¹, а, ч., дорев., розм. Те саме, що пору́чик.
Тепер з нею ходив молодий, витончений поручник (Кач., II, 1958, 57).
ПОРУ́ЧНИК², а, ч., розм. Те саме, що поручи́тель.
Довелося [панові Бжеському] поставити двох поручників у тому, що кара буде сплачена протягом місяця (Тулуб, Людолови, І, 1957, 253).
Словник української мови (СУМ-11)