посвята
ПОСВЯ́ТА¹, и, ж., рел.-церк.
Дія за знач. посвяти́ти¹.
Мати зараз паски печуть, яйця варять, готують на посвяту (І. Цюпа);
Описавши посвяту в церкві гайдамацьких ножів, Шевченко посилався на розповідь старих людей (з наук. літ.).
ПОСВЯ́ТА², и, ж.
1. Дія за знач. посвяти́ти².
Посвята на владику володимирського була цілком розумним актом, заслугованим цією ученою, морально цільною і благочестям душі увінчаною людиною... (Іван Ле);
Голос Ярогана звучав глухо – то згасав, то громово вкочувався до свідомості. Пекло щоки, оголені руки, проте хлопці терпіли, слухаючи урочисті слова посвяти: – Віднині ви нероздільні, сини волі (О. Бердник);
У земляків Володя і Сергій застали бенкет. Виявляється, тут відбувалася посвята новачків у студенти (В. Коломієць).
2. Напис на початку художнього твору, що вказує на особу чи подію, яким цей твір присвячується; присвята.
Посвята моїй любій матері (М. Коцюбинський);
Там же були й книги Тургенєва, Кольцова, Аксакова, Полежаєва, Огарьова, Полонського, Куліша. На багатьох мережились авторські написи й посвяти (О. Ільченко);
Ось портрет Гоголя з посвятою Тараса Шевченка (І. Волошин).
3. діал. Самопожертва.
Як в оті тяжкі конання хвилі Ти в нестерпній муці хоч раз крикнеш, Хоч зітхнеш, хоч думкою самою Пожалієш сього вчинку свого, То даремна вся твоя посвята (І. Франко);
По від'їзді найбільше говорили всі за Тараса і подивляли його любов і посвяту для сестер (С. Ковалів).
Словник української мови (СУМ-20)