посвячувати
ПОСВЯ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОСВЯТИ́ТИ, ячу́, я́тиш, док., кого, що.
1. рел.-церк., заст. Здійснювати церковний обряд, що символізує очищення чого-небудь від гріховності, надання чому-небудь святості; освячувати, святити.
[Савка:] Одколи живемо ми на цьому подвір'ї, не було ще помітно, щоб тут водилося що-небудь, а тепер чи не доведеться посвячувати і двір, і хату (С. Васильченко).
2. перен. Звеличувати, підносити, облагороджувати що-небудь.
Пісня посвячує мирний труд, дає сили на подвиг, дає натхнення на боротьбу (Ю. Яновський).
3. кого в кого, рел.-церк. Виконуючи відповідний обряд, надавати кому-небудь духовного сану; висвячувати.
Були в нас свої чини хиротесій (поставлення на церковний ступінь), наприклад обряд постриження в клірики. Посвячення на диякона та священика відбувалося за своїми звичаями (Біблія. Пер. І. Огієнка);
// заст. Надавати кому-небудь певного звання, урочисто приймати до складу когось.
Посвятити в лицарі.
4. Урочисто відзначати початок навчальної, трудової діяльності юнака або дівчини, надаючи їм почесне звання студента, робітника і т. ін.
Посвячувати у студенти.
5. рідко. Те саме, що присвя́чувати.
Мали, отже, досить обоє Солєцькі часу посвячувати вихованню дочки (Н. Кобринська);
Посвячувати себе комусь є тому глупость [глупство], що є фанатизм (В. Стефаник);
Кільканадцять літ посвятив я науці (І. Франко);
[Матушка гуменя:] Вони мають хіть, чоловіче, посвятити себе Богу. Гріх їм боронити (Панас Мирний).
6. діал. Приносити в жертву щось, поступатися чимсь.
І тут [при роботі] він показав свою енергію та тямучість, свій бистрий розум та вірний спосіб числення, що задля сподіваної більшої користі радо посвячує меншу (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)