посвячувати

ПОСВЯ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОСВЯТИ́ТИ, ячу́, я́тиш, док., кого, що.

1. рел.-церк., заст. Здійснювати церковний обряд, що символізує очищення чого-небудь від гріховності, надання чому-небудь святості; освячувати, святити.

[Савка:] Одколи живемо ми на цьому подвір'ї, не було ще помітно, щоб тут водилося що-небудь, а тепер чи не доведеться посвячувати і двір, і хату (С. Васильченко).

2. перен. Звеличувати, підносити, облагороджувати що-небудь.

Пісня посвячує мирний труд, дає сили на подвиг, дає натхнення на боротьбу (Ю. Яновський).

3. кого в кого, рел.-церк. Виконуючи відповідний обряд, надавати кому-небудь духовного сану; висвячувати.

Були в нас свої чини хиротесій (поставлення на церковний ступінь), наприклад обряд постриження в клірики. Посвячення на диякона та священика відбувалося за своїми звичаями (Біблія. Пер. І. Огієнка);

// заст. Надавати кому-небудь певного звання, урочисто приймати до складу когось.

Посвятити в лицарі.

4. Урочисто відзначати початок навчальної, трудової діяльності юнака або дівчини, надаючи їм почесне звання студента, робітника і т. ін.

Посвячувати у студенти.

5. рідко. Те саме, що присвя́чувати.

Мали, отже, досить обоє Солєцькі часу посвячувати вихованню дочки (Н. Кобринська);

Посвячувати себе комусь є тому глупость [глупство], що є фанатизм (В. Стефаник);

Кільканадцять літ посвятив я науці (І. Франко);

[Матушка гуменя:] Вони мають хіть, чоловіче, посвятити себе Богу. Гріх їм боронити (Панас Мирний).

6. діал. Приносити в жертву щось, поступатися чимсь.

І тут [при роботі] він показав свою енергію та тямучість, свій бистрий розум та вірний спосіб числення, що задля сподіваної більшої користі радо посвячує меншу (І. Франко).