посипати
ПОСИ́ПАТИ див. посипа́ти.
ПОСИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОСИ́ПАТИ, плю, плеш, док.
1. що і без дод. Кидати, розкидати що-небудь сипке; сипати.
Меле [мельник] гречку, на кіш посипає І на мене поглядає (П. Чубинський);
– Що ти, що ти, що ти? Бог з тобою! – крикнула Векла на дочку, що вхопила пшона у жменю, та й почала по припічку посипати, мов солять страву (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Якби посипав поперед неї [Сусани Уласівни] на помості просо, то перейшла б через хату та й просо стовкла! .. – додавав жартів Леонід Семенович (І. Нечуй-Левицький);
Тихо засунув він руку у Жукову кишеню, витяг звідти люльку і положив на вікні; потім витяг тютюн, посипав трохи на постелі, а останній зложив коло люльки (Панас Мирний).
2. перев. док., що і без дод., розм. Дати сипкий корм деяким тваринам, звичайно птиці.
– Яремо! .. Вимети хату, внеси дрова, Посип індикам, гусям дай (Т. Шевченко);
Я посипав в клітку сім'я, Воду наливав; Але змерз маленький чижик І співать не став (Я. Щоголів);
Люська посипала рибкам корму (Ю. Мушкетик).
3. тільки док. Сипати якийсь час.
Проти вітру піском не посиплеш (приказка).
4. що, чим. Покривати шаром чого-небудь сипкого.
Москалі Тойді [тоді], бач, носили Сиві коси з кучерями Усі до одного, І борошном посипали, Бог їх зна для чого! (Т. Шевченко);
Татко наказав посипати свіжим піском усі стежки коло будинку і ту довгу стежку, що веде до альтанки (Леся Українка);
Ми розломили хліб на три частини й посипали його сіллю (Ю. Яновський);
* Образно. Я думок тяжкою сіллю Посипав безжурний сміх (М. Рильський);
І м'яко бігали за вікнами трамваї, де п'яним стрибунцем за ними синій блиск, де цукром посипав церковні тихі бані з долонів голубих далекий молодик... (В. Сосюра);
// безос.
* Образно. Дивлюсь у щілину, а він аж зблід, аж борошном його посипало; я тоді як засміюсь... – Не лякайсь, – кажу, – Сидоре, це я! (О. Стороженко);
// Розтрушувати, розкидати що-небудь по поверхні чогось.
Вони [квіти] духмяніли на всю вулицю, але ще більше пахнув любисток, яким посипали долівку (П. Панч);
Ось і зачервоніло на тій дорозі, де йому треба йти, і розіслалось мов сукно, .. далі неначе срібні цвітки [квітки] по ньому хто посипав (Г. Квітка-Основ'яненко);
Приготував [Гордєєв] з баранячої печінки чудовий паштет і кілька салатів та форшмаків. Усе це він гарно прикрасив шматочками буряка, моркви та кільцями цибулі, посипав зеленим кропцем (З. Тулуб);
// перев. у сполуч. зі сл. каміння, кулі і т. ін. Кидати, спрямовувати у великій кількості на кого-, що-небудь, у щось.
На останньому бастіоні Арсеналу посипає ворогів з кулемета Тиміш (О. Довженко).
5. тільки док., що і без прям. дод. Почати сипати, розкидати, викидати і т. ін. щось сипке або дрібне.
Вибуховою хвилею його кинуло в сніг. Він полежав кілька секунд, увігнав у автомат новий диск, посипав кулями кудись уперед (Григорій Тютюнник);
* Образно. Западпадьомкали перепели в траві, засюрчали неугавні коники, і жайворонки, качаючись чорною горошиною в синьому небі, посипали свої дзвінкі пісні (Панас Мирний).
6. тільки док. Почати сипатися, вилітати звідкись у великій кількості; поси́патися.
Достала [відьма] каганець, піднесла до кота, тернула його проти шерсті, так іскри з нього і посипали (Г. Квітка-Основ'яненко).
7. тільки док., перев. у сполуч. зі сл. словами і т. ін., перен., розм. Заговорити дуже швидко.
Старий Онисим Калита ніби аж зрадів, побачивши Горобця. Жвавенько підвівся йому назустріч і швиденько, скоромовкою посипав словами: – О, Савка! Заходь, заходь, голубе! (В. Козаченко);
// Почати грати в дуже швидкому темпі.
Враз Олександр урвав свою втору, зірвав з когось у юрбі з голови кашкет і вдарив цим кашкетом об землю. Тієї ж хвилини Катюшин баян посипав швидко, майже дрібушечками (Ю. Смолич).
8. тільки док. Почати йти, сипати (про дрібний густий сніг або град), лину́ти (про рясний дощ).
Сонце сховалось за хмари. Посипав сніжок (М. Коцюбинський);
Спочатку пішов лапатий сніг. Потім, потроху здрібнюючись, посипав густою метелицею (Іван Ле);
Дощ посипав шпарко і рясніше (Ю. Смолич);
// безос., чим.
* Образно. Отак! відкіля не дожидали і тучі, відтіля ударило громом і посипало градом! (Панас Мирний).
9. тільки док., розм. Швидко піти, побігти один за одним великою масою (про багатьох).
Заграли музики, посипали дівчата у двір. А у дворі парубків – стіною стоять! (Марко Вовчок);
Посипали вже з церкви чоловіки, Хлоп'ята, молодиці і дівки (А. Метлинський);
Пролунав гудок паровоза. Таращанці посипали в теплушки, ешелон заляскав буферами і рушив вперед (О. Довженко).
10. тільки недок., етн., заст. За давнім народним звичаєм, розсипа́ти по хаті, кімнаті зерно, вітаючи господарів з Новим роком.
– Я завтра піду до хрещеного батька посипати... (Панас Мирний).
◇ Моро́зом по́за спи́ною поси́пало (поси́пле) див. моро́з;
(1) Посипа́ти (присипа́ти) / поси́пати (приси́пати) го́лову по́пелом <�рідше Си́пати по́піл на го́лову>, книжн. – вдаватися в тугу, в розпач, втрачати мужність, надію; картати себе, журитися і т. ін.
Надягнувши траур і волосяниці, посипали голову попелом бідні батьки і голосно кричали (П. Загребельний);
Нині, стоячи на руїні з жебрацькою торбою, посипаємо голову попелом, волаючи: нас обдурили – плану перебудови не було! Та в тому ж і сіль, що був він! Тільки не той (Б. Олійник);
– Ну, друзі? – кивнув бадьоро вусами [Жук]. – Не казав я вам, що немає чого попелом голови присипати?.. Не говорив, що справа не загине на Затишній? (П. Козланюк);
Давид стенає та ридає, Багряну ризу роздирає І сипле попіл на главу [голову] (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)