поскручувати
ПОСКРУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, док., що.
1. Скрутити багато чого-небудь.
– Ач, клятий, винуєшся, – незлобиво гугнив дід Овсій. – Поскручую тобі роги, знатимеш... (Л. Юхвід);
// безос.
– Щоб тобі руки й ноги петлями поскручувало! – Щоб тебе чорні п'явки поспивали, як ти мене отак роз-оря-я-єш, – завила тітка (Григорій Тютюнник);
// Згорнути сувоєм, у трубку (усе або багато чогось по одному).
Черговий по столу зібрав посуд, суворовці поскручували салфетки і повкладали їх у кільця (І. Багмут);
// Скручуючи, звиваючи, сплітаючи, виготовити, зробити багато чого-небудь (також про багатьох).
З махорки, бакуну та вергуну Поскручували [курці] цигарки гігантські І вийшли з перегомоном глухим На палубу (М. Рильський).
2. Крутячи, відокремити, відірвати чи пошкодити все або багато чого-небудь.
– Клянусь, не ми пломби скручували, хтось до нас уже їх поскручував (О. Гончар).
3. Міцно зв'язати, позбавивши можливості вільно рухатись.
Знявши з їх [січовиків] кайдани, поскручували їм ременями назад руки і повели у ліс по тій стежці, по котрій бідолахи вже не вертались (О. Стороженко).
4. перен., розм. Примусити підкорятися, зробити слухняними, покірними усіх або багатьох.
– Бачив, як вони [ченці] нас поскручували? .. У пана три дні панщини, а по монастирях – чотири! (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)