послабати
ПОСЛАБА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., рідко, ПОСЛАБІ́ТИ, і́ю, і́єш; мин. ч. послабі́в, і́ла, і́ло, ПОСЛА́БНУТИ, ПОСЛА́БТИ, бну, бнеш; мин. ч. посла́бнув, нула, ло і посла́б, ла, ло; док.
1. Ставати фізично слабим, безсилим; втрачати фізичну силу; слабіти, слабнути.
Послабав [Новітний], хилився і мізернів щодень дужче (І. Франко);
Постарілася вже [Лисичка], послабла, а їсти хочеться (І. Франко);
– Прокофій Петрович! – озвалась тихим голосом Ірина. – Ми так послабли... (І. Цюпа);
// Утрачати колишню гостроту; притуплятися (про зір, слух, пам'ять і т. ін.).
Його [о. Нестора] пам'ять послабла вже: він тямив і знав по імені тілько старших своїх парафіян (І. Франко);
// Ставати тихішим (про голос, звук і т. ін.).
При послідніх [останніх] словах голос Довбуша послаб (І. Франко).
2. Зменшувати силу, ступінь вияву; ставати менш відчутним, виразним; послаблюватися.
На деякий час вітер послаб, і на пароплав гналися тільки невеликі хвилі (Мирослав Ірчан);
Минатимуть роки, приходитимуть нові покоління, а інтерес до великої битви нашого народу з фашизмом не згасне і не послабне (з наук. літ.);
// Втрачати попередній розмах, інтенсивність, масштаби тощо (про яку-небудь дію, справу, діяльність і т. ін.).
Підійде допомога. Вирвуться з-за горбів танки. Послабне і захлинеться ворожа атака (В. Козаченко).
3. Ставати менш пружним, натягнутим, тугим і т. ін.
Дно у бербениці послабає (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)