послідній
ПОСЛІ́ДНІЙ, я, є, діал.
Останній.
– Не перший я, та й не послідній, Іду до пекла на поклон (І. Котляревський);
Присудили за безчестя Із бідного штрапу [штрафу], Продали у неборяги Посліднюю шкапу (Н. Забіла);
– Ні, сама послідня дівка у нашому селі так би не зробила, як моя дочка, що поважалася за саму першу!.. (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Жук! – кликнув учитель. Високий мордатий школяр піднявся з-за послідньої лави (Панас Мирний);
Тепер обидві разом прозивали себе послідніми словами й тягалися за волосся (Л. Мартович);
Серед гостей старшої генерації йдуть поважні розмови на сучасні теми, про останні новинки, а втім, очевидно, найбільше про послідні виступи нового молодого отамана опришків Марусяка (Г. Хоткевич);
// у знач. ім. послі́днє, нього, с. Рештки, залишки від чого-небудь.
– Здирають [попи] з мужиків посліднє, та ще накидаються їм на опікунів, ніби вони так за них дбають!.. (Н. Кобринська);
// у знач. ім. послі́дні, ніх, мн. Найгірші серед інших.
[Денис:] Не погребуйте нашим братом і зробіть таку задля нас ласку, щоб вже ми змогли і людям сказати, що ми теж не з послідніх (М. Кропивницький).
◇ Діли́тися (рідко розділя́тися) / поділи́тися оста́ннім (заст. послі́днім) [шматко́м (куско́м) хлі́ба] див. діли́тися;
(1) Розділи́тись послі́днім куско́м хлі́ба (д) див. діли́тися.
Словник української мови (СУМ-20)