послідок
ПОСЛІ́ДОК, дку, ч., заст., рідко.
1. перев. мн. Залишки, рештки чого-небудь.
Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з кварти виливав (І. Котляревський);
[Дід Юхим:] А сонечко вже за сніданок! Чи нема у тебе там?.. [Ганна:] Їсти? Учора ж і послідки вишкребла – хіба повилазило? (М. Куліш);
// перен., зневажл. Про погану, не гідну поваги людину; покидьок.
Не чоловік це, здавалось, не звір, а щось такеє, чому й імення знайти трудно. Хіба послідок людського роду (М. Коцюбинський).
2. Наслідок.
– Було б дуже добре, – казав далі Демид, – якби все було так, як Гордій каже. Тоді ми могли б спокійно дивитися на те, що буде, спокійно дожидатися тих послідків, що неодмінно мусять бути (Б. Грінченко).
(1) Послі́дком несправедли́вості – внаслідок несправедливості;
(2) Послі́дком пра́ці – в результаті праці.
Словник української мови (СУМ-20)