посміти

ПОСМІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

Насмілитися, наважитися зробити або сказати що-небудь.

Любить козак дівчиноньку, занять не посміє (П. Чубинський);

Коли хто багатий, то хоч що роби, хоч догори ногами середу дня по вулиці піди, – ніхто його не посміє зупинити, та ще, глядячи на його, й собі робитимуть (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Писар:] Хіба ж вона посміє проти батькової волі піти? (І. Франко);

Не посміли зачепити Тимоша гайдамаки (О. Довженко).

Значення в інших словниках

1. посміти — посмі́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. посміти — -ію, -ієш, док. Насмілитися, наважитися зробити або сказати що-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. посміти — НАВА́ЖИТИСЯ з інфін. (переборюючи вагання і побоювання, набратися рішучості для здійснення якогось учинку), ЗВА́ЖИТИСЯ з інфін. і на що, РІШИ́ТИСЯ з інфін. і на що, розм., ПЕРЕМОГТИ́СЯ перев. без додатка, розм., ПОВА́ЖИТИСЯ з інфін., розм.  Словник синонімів української мови
4. посміти — ПОСМІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Насмілитися, наважитися зробити або сказати що-небудь. Любить козак дівчиноньку, занять не посміє (Чуб., V, 1874, 151); Коли хто багатий, то хоч що роби, хоч догори ногами середу [серед] дня по вулиці піди...  Словник української мови в 11 томах
5. посміти — Посміти, -смію, -єш гл. Посмѣть, осмѣлиться. Любить козак дівчиноньку, занять не посміє. Чуб. V. 151.  Словник української мови Грінченка