посміти
ПОСМІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Насмілитися, наважитися зробити або сказати що-небудь.
Любить козак дівчиноньку, занять не посміє (Чуб., V, 1874, 151);
Коли хто багатий, то хоч що роби, хоч догори ногами середу [серед] дня по вулиці піди, — ніхто його не посміє зупинити, та ще, глядячи на його, й собі робитимуть (Кв.-Осн., II, 1956, 255);
[Писар:] Хіба ж вона посміє проти батькової волі піти? (Фр., IX, 1952, 75);
Не посміли зачепити Тимоша гайдамаки (Довж., І, 1958, 48).
Словник української мови (СУМ-11)