посмішка
ПО́СМІШКА, и, ж.
1. Особливий вираз обличчя (губ, очей), що відбиває глузування, кепкування, іронічне ставлення до кого-, чого-небудь і т. ін.
В очах його промайнула іронічна посмішка (В. Владко);
Літній крем'язень теше собі весло, скептична посмішка гуляє у нього під вусами (О. Гончар);
Солуха, знічуючись від гадючої посмішки отця Миколая, налив йому келех (М. Стельмах);
// Насмішка.
Йван похвалявся її побити за посмішку, вона ж йому сказала, що не винувата ні в чім (Грицько Григоренко);
Він ніяких посмішок не стерпить.
2. Те саме, що у́смі́шка 1.
Весела посмішка ніколи не збігала з гарненького, задерикуватого обличчя дівчини (Ю. Шовкопляс);
Віктор не міг приховати радості і весь зацвів у посмішці (О. Копиленко);
* Образно. Маковей ледве впізнав в засушеній цій квітці перший паросток словацької весни, синю посмішку далекої Грінави (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)