посмішка
ПО́СМІШКА, и, ж.
1. Особливий вираз обличчя (губ, очей), що відбиває глузування, кепкування, іронічне ставлення до кого-, чого-небудь і т. ін.
В очах його промайнула іронічна посмішка (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 9);
Літній крем’язень теше собі весло, скептична посмішка гуляє у нього під вусами (Гончар, III, 1959, 349);
Солуха, знічуючись від гадючої посмішки отця Миколая, налив йому келех (Стельмах, І, 1962, 335);
// Насмішка.
Йван похвалявся її побити за посмішку, вона ж йому сказала, що не винувата ні в чім (Григ., Вибр., 1959, 105);
Він ніяких посмішок не стерпить.
2. Те саме, що у́смішка 1.
Весела посмішка ніколи не збігала з гарненького, задерикуватого обличчя дівчини (Шовк., Інженери, 1948, 52);
Віктор не міг приховати радості і весь зацвів у посмішці (Коп., Десятикласники, 1938, 136);
*Образно. Маковей ледве впізнав в засушеній цій квітці перший паросток словацької весни, синю посмішку далекої Грінави (Гончар, III, 1959, 444).
Словник української мови (СУМ-11)