посол
ПОСО́Л, сла́, ч.
1. Дипломатичний представник однієї держави в іншій, який очолює посольство.
– Мій брат у первих, маркіз де-Пурверсе, посол при одному дворі, писав мені, щоб я їхала за границю на води (І. Нечуй-Левицький);
// Повноважний дипломатичний представник найвищого рангу.
Усі посли, по московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах (П. Куліш).
2. перен. Той, кого посилають з яким-небудь дорученням, завданням; посланець.
[Кассандра:] І певне Ахіллес того не знав, що в той же час, як він шукав послів, щоб їх послати у свати до тебе, твій брат, наш Гектар, саме раду радив, щоб запалити кораблі ахейські (Леся Українка);
Нехай він і посол від такого магната, як Острозький, але хто дав йому право нехтувати присутністю польного гетьмана (Іван Ле).
3. діал., заст. Депутат парламенту, сейму.
Від 1908 р. до 1918 р. був я послом до австрійського парламенту, де не виголошував ніяких промов (В. Стефаник).
△ (1) Надзвича́йний і Повнова́жний посо́л.
Словник української мови (СУМ-20)