поспитати

ПОСПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що, розм.

1. кого, в кого і без дод. Те саме, що спита́ти.

Надвечір, закінчивши роботу, Тихович поспитав цигана, чи не нанявся б він вартувати вночі виноградник (М. Коцюбинський);

– Що воно за люди? – поспитала Христя в Кирила, одійшовши з гони від хутора (Панас Мирний);

// Попросити дозволу зробити що-небудь.

Тут саме підійшов до нас чоловік якийсь у брилі, поспитав старшини і теж сів коло нас (А. Тесленко).

2. заст., рідко. Скуштувати.

А ви поспитайте борщу: по-моєму наче дуже кислий (Сл. Б. Грінченка);

// перен. Зазнати.

Поспитав вже я і пня, і колоди (Номис);

Поспитавши горя, чи не пошанується (Сл. Б. Грінченка).

Значення в інших словниках

1. поспитати — поспита́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. поспитати — див. питати  Словник синонімів Вусика
3. поспитати — -аю, -аєш, док., перех., розм. 1》 кого, в кого і без додатка. Те саме, що спитати. || Попросити дозволу зробити що-небудь. Поспитати дорогу. 2》 заст., рідко. Скуштувати. || перен. Зазнати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. поспитати — Поспита́ти, -та́ю, -та́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. поспитати — ПОСПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. 1. кого, в кого і без додатка. Те саме, що спита́ти. Надвечір, закінчивши роботу, Тихович поспитав цигана, чи не нанявся б він вартувати вночі виноградник (Коцюб., І, 1955, 210); — Що воно за люди?...  Словник української мови в 11 томах
6. поспитати — Поспитати, -та́ю, -єш гл. 1) Спросить. Та забула поспитати, чого їздив коло хати. Чуб. V. 1153. 2) = покуштувати. А ви поспитайте борщу: по моєму наче дуже кислий. Черниг. у. 3) Испытать, испробовать. Поспитавши горя, чи не пошанується. О. 1861. X. 36.  Словник української мови Грінченка