постеля
ПОСТЕ́ЛЯ, і, ж.
Те саме, що по́сті́ль 1.
Мислі в небі, а ноги в постелі (Номис);
Скоро так знемоглася [Галочка], що не здужала і з постелі устати... (Г. Квітка-Основ'яненко);
Хто постелю нам постеле [постелить] У світлиці запашній? (М. Рильський);
Не в хаті стелить синові мати постелю, стелить йому там, де він любить: надворі, на сухому духмяному сіні (О. Гончар);
* Образно. Верхами качався звільна глухий шум, як сумна одностайна мужицька співанка, притулювався до журкоту потоків і стелився на Черемошевій срібній постелі (Марко Черемшина);
Вільної води не сковували перепони, зроблені людьми, і вона розкішно лежала в своїй постелі з м'якого жовтого піску (М. Рильський);
// Те, що стелять для спання; білизна, якою застилають ліжко для спання.
Чи три, чи чотири скрині превеличенних, усе на колесах, повнісінькі були усякого добра, опріч подушок та постелі, що лежало у коморі, дожидаючи свого часу (Г. Квітка-Основ'яненко);
Собі взяти постелю мати відмовилася, сказавши, що перебуде й так (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)