постукувати
ПОСТУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок.
Стукати час від часу.
Схопивши найбільший [молот], Михайлик уже й розмахався ним, уже й по голому ковадлу постукував (О. Ільченко);
Оксентій ішов, твердо постукуючи ціпком попереду себе та поважно пахкаючи люлькою (Ю. Смолич);
Каринський усе ще постукував олівцем по столу, і це був єдиний звук, що порушував тишу холодного й темного приміщення (Ю. Шовкопляс);
Замовк зелений явір, тільки чорноголовий дятел лазив по корі, постукував дзьобом об стовбур, шукаючи хробачків (З. Тулуб);
// Час від часу утворювати негучні уривчасті звуки, вдаряючись об щось.
Лукія віддаляється від нього, .. високі каблуки її постукують все далі розмірено й гордовито (О. Гончар);
// Утворювати негучні ритмічні звуки під час роботи, руху тощо (про машини, механізми, транспортні засоби і т. ін.).
Ми сиділи біля току – молотарка ритмічно постукувала (Ю. Смолич);
Подзенькували, постукували, здригаючись на рейках, трамваї, поспішаючи до прохідних заводу (П. Автомонов).
Словник української мови (СУМ-20)