посірілий
ПОСІРІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до посірі́ти.
Комбриг встав з-за столу, міцніше натягнув на голову посірілого від куряви кашкета (Ю. Бедзик);
Охрім Бандура дивився на посірілий від дощів степ (В. Кучер).
2. у знач. прикм. Який став, зробився сірим, набув сіруватого відтінку.
Чи й в мене більма, чи справді нічого не видко? Сірі води густо спливають з сірого неба на посірілу землю (М. Коцюбинський);
Іде дівчина прати на Черемош каламутний і посірілий (Г. Хоткевич);
// Зблідлий.
Іван Васильович Філіпов сидів стомлений, посірілий (Ю. Збанацький);
Посірілими губами Марія намагалася щось сказати, але їй ніби забракло мови (П. Панч);
// Який посвітлішав перед світанком (про небо).
Бліднуть, гаснуть золоті візерунки на посірілому небозводі (Дніпрова Чайка);
Ліворуч за річкою навпроти посірілого неба стояв чорною брилою мовчазний ліс (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)