посірілий

ПОСІРІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до посірі́ти.

Комбриг встав з-за столу, міцніше натягнув на голову посірілого від куряви кашкета (Ю. Бедзик);

Охрім Бандура дивився на посірілий від дощів степ (В. Кучер).

2. у знач. прикм. Який став, зробився сірим, набув сіруватого відтінку.

Чи й в мене більма, чи справді нічого не видко? Сірі води густо спливають з сірого неба на посірілу землю (М. Коцюбинський);

Іде дівчина прати на Черемош каламутний і посірілий (Г. Хоткевич);

// Зблідлий.

Іван Васильович Філіпов сидів стомлений, посірілий (Ю. Збанацький);

Посірілими губами Марія намагалася щось сказати, але їй ніби забракло мови (П. Панч);

// Який посвітлішав перед світанком (про небо).

Бліднуть, гаснуть золоті візерунки на посірілому небозводі (Дніпрова Чайка);

Ліворуч за річкою навпроти посірілого неба стояв чорною брилою мовчазний ліс (Іван Ле).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me