посірілий
ПОСІРІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до посірі́ти.
Комбриг встав з-за столу, міцніше натягнув на голову посірілого від куряви кашкета (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 8);
Охрім Бандура дивився на посірілий від дощів степ (Кучер, Чорноморці, 1956, 207).
2. у знач. прикм. Який став, зробився сірим, набув сіруватого відтінку.
Чи й в мене більма, чи справді нічого не видко? Сірі води густо спливають з сірого неба на посірілу землю (Коцюб., II, 1955, 410);
Іде дівчина прати на Черемош каламутний і посірілий (Хотк., II, 1966, 267);
// Зблідлий.
Іван Васильович Філіпов сидів стомлений, посірілий (Збан., Єдина, 1959, 323);
Посірілими губами Марія намагалася щось сказати, але їй ніби забракло мови (Панч, В дорозі, 1959, 50);
// Який посвітлішав перед світанком (про небо).
Бліднуть, гаснуть золоті візерунки на посірілому небозводі (Дн. Чайка, Тв., 1960, 108);
Ліворуч за річкою навпроти посірілого неба стояв чорною брилою мовчазний ліс (Ле, Хмельницький, І, 1957, 105).
Значення в інших словниках
- посірілий — посірі́лий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- посірілий — див. сірий Словник синонімів Вусика
- посірілий — -а, -е. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до посіріти. 2》 у знач. прикм. Який став, зробився сірим, набув сіруватого відтінку. || Зблідлий. || Який посвітлішав перед світанком (про небо). Великий тлумачний словник сучасної мови
- посірілий — ПОСІРІ́ЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. до посірі́ти. Комбриг встав з-за столу, міцніше натягнув на голову посірілого від куряви кашкета (Ю. Бедзик); Охрім Бандура дивився на посірілий від дощів степ (В. Кучер). 2. у знач. прикм. Словник української мови у 20 томах
- посірілий — СІ́РИЙ (колір, середній між білим і чорним), ПОПЕЛЯ́СТИЙ, ПО́ПІЛЬНИЙ, ПОПЕЛЬНА́СТИЙ рідше, ПОПЕЛА́СТИЙ рідше, ДИМЧА́СТИЙ, ДИ́МНИЙ, ША́РОВИЙ діал., ША́РИЙ діал. Словник синонімів української мови