потвора
ПОТВО́РА, и, ж.
1. Страхітлива фантастична істота; страховище.
– Я дрожав [тремтів] і плакав, слухаючи тих [страшних] повістей, і моя дитиняча уява сплітала мимоволі стать вуйка з усіми найстрашнішими казочними [казковими] потворами (І. Франко);
У шпарку Таня зазирнула – І що ж там бачить? .. За столом Потвори гомонять кругом (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна);
Тамара майже не спала цієї ночі. Її душили страхіття, їй ввижалися страшні потвори (А. Хижняк);
Медуза – в грецькій міфології потвора, на голові якої замість волосся змії, погляд її обертає усе живе на камінь (з наук. літ.);
* У порівн. Купка .. татар з галасом витягала з моря .. чорний баркас, немов якусь морську потвору (М. Коцюбинський);
Тінь ворушилась, наче казкова потвора (Ю. Смолич);
Ей, страшно дивитись тоді на тебе [Черемоше], як кидаєшся потворою на береги, півгори за одним зубом вигризаєш, і валиш у спінене море, і з'їдаєш, і далі летиш, і гримиш, і ревеш, і хмари лякаєш (Г. Хоткевич);
// Про велетенську тварину, що вражає розмірами свого тіла.
Всі риби розбіглися й через якийсь час пригнали жабище – таке, як човен. – Чи у тобі перстень? – питає потвору велика риба (В. Королевич);
// Про бридку, негарну зовні людину або тварину, що має непропорційну будову тіла, фізичні вади тощо.
Людина була аж надто біла .. Млявий, наче з густого туману, торс, безфарбна, одутла, водяниста пика .. – Що за чорт? Що за потвора? – похолола Сахно (Ю. Смолич);
На хазяйстві була Шаукен. Глянувши на орля, вона спалахнула: – Що це за опудало обскубане?! Забирай, забирай цю потвору! Нам такого виродка не треба! (З. Тулуб).
2. перен. Про люту, жорстоку і т. ін. людину, що втратила кращі моральні якості; недолюдок.
Ця потвора [Бублик], в ластовинні, – ух, вона ненавидить його (Я. Качура);
Гукнув він: – Стій! .. І цю гадюку, потвору в золоті й духах, урятував... (В. Сосюра);
// лайл.
[Зіна:] Злючка, потвора, носорог! І я ще, дурна, хотіла йому пробачити (І. Кочерга).
Словник української мови (СУМ-20)