потвора

ПОТВО́РА, и, ж.

1. Страхітлива фантастична істота; страховище.

— Я дрожав [тремтів] і плакав, слухаючи тих [страшних] повістей, і моя дитиняча уява сплітала мимоволі стать вуйка з усіми найстрашнішими казочними [казковими] потворами (Фр., І, 1955, 345);

У шпарку Таня зазирнула — І що ж там бачить? .. За столом Потвори гомонять кругом (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 125);

Тамара майже не спала цієї ночі. Її душили страхіття, їй ввижалися страшні потвори (Хижняк, Тамара, 1959, 189);

Медуза — в грецькій міфології потвора, на голові якої замість волосся змії, погляд її обертає усе живе на камінь (Рад. літ-во, 3, 1966, 39);

*У порівн. Купка.. татар з галасом витягала з моря.. чорний баркас, немов якусь морську потвору (Коцюб., І, 1955, 391);

Тінь ворушилась, наче казкова потвора (Смолич, Світанок.., 1953, 326);

Ей, страшно дивитись тоді на тебе [Черемоше], як кидаєшся потворою на береги, півгори за одним зубом вигризаєш, і валиш у спінене море, і з’їдаєш, і далі летиш, і гримиш, і ревеш, і хмари лякаєш (Хотк., II, 1966, 320);

// Про велетенську тварину, що вражає розмірами свого тіла.

Всі риби розбіглися й через якийсь час пригнали жабище — таке, як човен. — Чи у тобі перстень? — питає потвору велика риба (Три золоті сл., 1968, 154);

// Про бридку, негарну зовні людину або тварину, що має непропорційну будову тіла, фізичні вади тощо.

Людина була аж надто біла.. Млявий, наче з густого туману, торс, безфарбна, одутла, водяниста пика.. — Що за чорт? Що за потвора? — похолола Сахно (Смолич, І, 1958, 68);

На хазяйстві була Шаукен. Глянувши на орля, вона спалахнула: — Що це за опудало обскубане?! Забирай, забирай цю потвору! Нам такого виродка не треба! (Тулуб, В степу.., 1964, 143).

2. перен. Про люту, жорстоку і т. ін. людину, що втратила кращі моральні якості; недолюдок.

Ця потвора [Бублик], в ластовинні, — ух, вона ненавидить його (Кач., II, 1958, 34);

Гукнув він: — Стій!.. І цю гадюку, потвору в золоті й духах, урятував… (Сос., Вибр., 1941, 223);

// лайл.

[Зіна:] Злючка, потвора, носорог! І я ще, дурна, хотіла йому пробачити (Коч., II, 1956, 243).

Значення в інших словниках

1. потвора — (страхітлива істота) страховисько, страховище, почвара, чудовисько, книжн. монстр, (про негарну людину) виродок, зневажл. мавпа, мацапура, машкара.  Словник синонімів Полюги
2. потвора — потво́ра іменник жіночого роду, істота  Орфографічний словник української мови
3. потвора — Страховище, страховисько, страхіття, страшило, прочвара, кн. монстр, гідра; (- негарних) гидомир, покруч, почвара, (- жінку) шерепа; (- лютих) недолюд, нелюд, недолюдок; пор. ВИРОДОК.  Словник синонімів Караванського
4. потвора — див. гидкий; привид; страшило  Словник синонімів Вусика
5. потвора — [потвора] -рие, д. і м. -р'і, р. мн. -ор  Орфоепічний словник української мови
6. потвора — -и, ж. 1》 Страхітлива фантастична істота; страховище. || Про велетенську тварину, що вражає розмірами свого тіла. || Про бридку, негарну зовні людину або тварину, що має непропорційну будову тіла, фізичні вади тощо. 2》 перен. Про люту, жорстоку і т. ін.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. потвора — ПОТВО́РА, и, ж. 1. Страхітлива фантастична істота; страховище. – Я дрожав [тремтів] і плакав, слухаючи тих [страшних] повістей, і моя дитиняча уява сплітала мимоволі стать вуйка з усіми найстрашнішими казочними [казковими] потворами (І.  Словник української мови у 20 томах
8. потвора — И, ж., знев. Звертання до когось. Ей, ти, потворо, відійди.  Словник сучасного українського сленгу
9. потвора — НЕДО́ЛЮДОК зневажл., лайл. (про людину, що втратила свої людські риси й не гідна цього звання через свої потворні, жахливі вчинки, дії), НЕДО́ЛЮД зневажл., лайл., НЕ́ЛЮД перев. мн., зневажл., БУЗУВІ́Р лайл., ПОТВО́РА зневажл., ВИ́РОДОК зневажл., лайл.  Словник синонімів української мови
10. потвора — Потво́ра, -ри; -во́ри, -во́р  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. потвора — Потвора, -ри об. Уродъ, чудовище. О потворі піякові буду вам співати: марузатий, пелехатий, бридкий, забабраний. Гол. III. 486.  Словник української мови Грінченка