потертий
ПОТЕ́РТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до поте́рти.
Не юнак лежав там молоденький, тільки дід старий, як голуб сивий, весь потертий сировим ремінням, а крізь рани жовті кості світять (Леся Українка);
Генерал Петренко вийняв свою вже потерту й покреслену червоними й синіми смугами та стрілками карту, поклав на столі (В. Кучер);
Головань розстебнув масивне, потерте на рукавах пальто (М. Руденко);
// у знач. прикм.
Змулені, потерті ноги нестерпно щемлять від соляної ропи (О. Гончар);
У своїх далеких родичів по материній лінії дістав [Сергій] кулик тютюнового бадилля, змішав його з сухим потертим листям та й поставив в коритчатку біля дверей (Григорій Тютюнник).
2. у знач. прикм. Попсований тривалим користуванням.
Воздвиженський прибрався і йшов на лекцію, запихаючи в кишеню свої жовті лекції, од котрих обсипались шматочки потертого паперу (І. Нечуй-Левицький);
В руках у неї був потертий шкіряний портфель (Л. Дмитерко);
Повернувшись з Слов'янки, він сів на старий, потертий диван, що стояв у кутку кімнати чергового, і задрімав (М. Зарудний);
// Витертий, зношений (про одяг).
Директор радгоспу-гіганта, а в костюмчику ходить потертому, ніколи не поїсть вчасно, не відпочине по-людськи (О. Гончар);
В кімнату увійшов літній чоловік у потертій ватянці (С. Голованівський);
// Несвіжий, непривабливий (про вигляд).
На палубі страшна біганина – люди військові в погонах, але досить потертого вигляду (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)