потихеньку
ПОТИХЕ́НЬКУ, рідко ПОТИХЕ́НЬКО, присл., також у сполуч. з присл. помаленьку.
1. Дуже тихо, неголосно; тихенько.
Гей, покинув я дівчину, На плече бурхнув свитину, Тричі свиснув потихеньку, Пихнув люльку коротеньку (Я. Щоголів);
Щохвилини маленькі струмочки води текли з мурів, потихеньку, помаленьку, ледве чутно цяпали по цегляній долівці (Грицько Григоренко);
Потихеньку шумлять очерета (Остап Вишня);
// Без шуму, нечутно.
Прийшов [Еней] к Троянцям помаленьку І крався нишком, потихеньку (І. Котляревський);
Він ті кущі потихеньку прогорнув – сидить дівчина на лавочці (Марко Вовчок);
Коли мати засинала, Гнат потихеньку вставав з постелі, а за ним нечутно піднімався Іван (С. Чорнобривець).
2. Непомітно для кого-небудь; так, щоб інші не знали; таємно.
Соломія потихеньку сказала матері, що Роман має на думці її сватати; мати не втерпіла і сказала потихеньку Филонові (І. Нечуй-Левицький);
Постукав [Лев Толстой] у віконце кучерської І наказав – наказ в житті останній! – Щоб коней потихеньку запрягли В родинну бричку... (М. Рильський);
* Образно. Справжній митець увіходить у мистецтво не потихеньку, не пролазить у шпарку, .. а йде сміливо, відверто (П. Загребельний).
3. Не поспішаючи, повільно.
Кобилку зараз зупинив [козак], .. Поплівся стежкою ходою, потихеньку (Є. Гребінка);
Побігли мої собачки у ліс, а я потихеньку за ними (Г. Хоткевич);
[Павленко:] Та скоріше, скоріше... [Березняк:] Я люблю все робити потихеньку-помаленьку (Є. Кротевич);
// Поступово, потроху, мало-помалу.
Під Гаєм хтось Огонь покинув .. Вітрець моторненький прилинув І потихеньку роздував (Л. Глібов);
Помаленьку-потихеньку та з усім і справилася [Степанида] (І. Рябокляч);
– А далі, брате мій, потихенько, помаленько почав я укоськувать її... (М. Коцюбинський).
4. Не сильно, злегка, трохи.
Рука потихеньку щеміла (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)