потовкти
ПОТОВКТИ́, вчу́, вче́ш, док., кого – що.
1. Розтовкти, подрібнити все або багато чого-небудь.
[Яциха:] Гостювала в свата, Отам його хата!.. Ось і просо потовкла І дочку там пропила!.. (М. Кропивницький).
2. Розбити вщент усе або багато чого-небудь.
Барильця, пляшечки, носатку, Сулії, тикви, баклажки, Все висушили [троянці] без остатку, Посуду потовкли в шматки (І. Котляревський);
Штир дзвенів, але бодай вони знайшли що-небудь. Каміння, цеглу. Тільки в одному місці вигребли з глею якісь дивовижні черепки. Допіру це була посудина, але вони потовкли її штирем (Ю. Мушкетик).
3. Нанести пошкодження кому-, чому-небудь, пошкодити щось у багатьох місцях.
Хоч колесо не зломилось, але зате панотець потовк собі праву ногу (Л. Мартович);
Старший син Гаврило – .. здоровань, на одну ногу кульгавий (як був ще пастушком – бугай ногу потовк) (Григорій Тютюнник).
4. розм. Дуже побити когось.
– Геть мене потовк [чоловік], місця живого нема, – скрізь синяки... (М. Коцюбинський);
Павла в економії потовкли, пом'яли, поламали (К. Гордієнко).
5. Товкти якийсь час.
◇ Полічи́ти (порахува́ти, полоскота́ти, потовкти́ і т. ін.) ре́бра див. полічи́ти²;
Полічи́ти (порахува́ти, полоскота́ти, потовкти́ і т. ін.) ре́бра див. полічи́ти¹;
(1) Потовкти́ на пшоно́ що – розбити вщент.
А тут ще ліс почали німці [фашисти] прострілювати. Намацають нас, як забаримось. Потовчуть стоячий танк на пшоно (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)