потопати
ПОТОПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОТОНУ́ТИ, тону́, то́неш, док.
1. Занурюючись у воду, іти на дно.
Я вирнув на світ, б'юся руками й ногами та й криконув що було сили. Але чую, я знов потопаю, знов пірнув під воду (І. Нечуй-Левицький);
Де-не-де щось чорне швидко пливло по воді, то зринаючи нагору, то знову потопаючи (Б. Грінченко);
[Мар'яна:] Чого ж мій вінок потонув? .. Може, я справді родилась великою грішницею? (С. Васильченко);
Чомга [пірникоза] раптом пірнула і опинилась біля дітей, квокнула до них, і всі троє потонули в воді, проте зразу ж виринули (Олесь Досвітній);
* Образно. Непорушними очима дивляться велетні-гори, а ти сам... сам-один .. ідеш грунем, ледве вловлюючи стежку очима, і потопаєш у красі... (Г. Хоткевич);
Ясна ця думка, не встигши блиснути, потонула в каламутному потоці інших (Ю. Шовкопляс);
// Тонучи, занурюючись у воду, гинути, вмирати.
Краще в ставку потопати, як з нелюбим шлюб узяти! (прислів'я);
Світить місяць серед неба – І той погасає; Вже корабель між скалами В морі потопає (С. Руданський);
Над водою розлігся розпачливий зойк отця Миколая, який незграбно шубовснув у воду. – Рятуйте, люди, хто в бога вірує... Рятуйте, християни... потопаю... (М. Стельмах);
– Хто ж вас обдурив, тіточко? – .. Якби на них, дурисвітів, та вилились ті сльози, що я їх за один раз виплакала, то вони б у них з головами своїми потонули! (Панас Мирний);
І ти, ясний Доне, від степу кордоне, – уся ота нечисть в тобі хай потоне! (П. Тичина);
// Занурюватися, провалюватися в що-небудь м'яке, сипке, в'язке і т. ін.
Теплий весняний дощ. На розмитих, вибоїстих дорогах ми потопаємо по коліна в багнюці (П. Колесник);
Син спав і досі, потопаючи в подушках на широкому дерев'яному ліжку (В. Кучер);
Гість з розмаху потонув у м'якому кріслі біля столу (А. Хижняк);
// у сполуч. зі сл. погляд, очі, зір і т. ін., перен. Пильно вдивлятися в що-небудь (перев. далеке).
А вгорі ж – нема блакиті міри, В тій безодні потопає око... (М. Старицький);
Хмельницький потопав зором в синій далечині (Н. Рибак);
Коли я над нею схилився, були її очі в тій хвилі широко отворені й потонули на хвилину в моїх... (О. Кобилянська);
// перен. Змішатися з ким-небудь.
Нова школярка скоро потонула в шкільній юрбі (С. Васильченко);
// перен., розм. Бути дуже завантаженим справами, турботами і т. ін.; цілком поринати в певне заняття, розвагу тощо.
Я знаю, в якому тяжкому стані перебувають наші редактори і літературні консультанти: вони потопають у паперовому морі (М. Рильський);
Тільки після того, як випустили з тюрми, .. я більш-менш ґрунтовно засів за літературну працю і потонув у їй, захопившись нею без вороття (С. Васильченко);
Наближався великдень .. А тут іще, мов на біду, навчила Анниця писанки писати, – і Маруся ціла потонула в цій цікавій забаві (Г. Хоткевич);
// перен. Піддатися чиємусь впливові, ототожнитися з ким-небудь.
Моє “я” потонуло в образі Подорожнього, і всі муки й страждання його я відчув і пережив протягом короткого спектаклю (з мемуарної літ.);
// перен. Бути охопленим якимись почуттями, переживаннями.
Робота спинилась, голка випала з рук і шиття посунулось додолу. Що се? Чи тепер потопати в мріях? (Леся Українка);
Не було [на похороні] й Наталки. З пристрасним риданням металась вона в малій своїй літній хатині .. Все протестувало в ній, все потопало в стражданні (О. Довженко);
Пан сидів, потонувши в думах, і не чув тих остатніх слів (І. Франко);
Воловик насторожив уші, увесь потонув в увазі, в чеканні, що скаже Марина (Г. Епік).
2. Зникати з поля зору, занурюючись у щось, ховаючись за чим-небудь, у чомусь.
І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, Неначе човен в синім морі, То виринав, то потопав (Т. Шевченко);
Ой зійду я на могилу, Пущу коня на долину, – Кінь у травах потопає, Моє серце сум стискає (І. Франко);
Анатолієві чомусь стало жарко. Захотілося весни, квітів, сонця і високої духмяної трави, в якій можна потонути з головою (М. Руденко);
// Бути майже непомітним, невидимим серед чого-небудь, ледве виднітися за чимсь.
У млі потопають доми, димарі, Як витвори злої омани, І сунуться, сунуться тихо вгорі Тумани... тумани... (М. Вороний);
Труна соснова в квітах потопає, а в ній з лицем усміхненим і ясним лежить гармаш, неначе спочиває... (І. Гончаренко);
[Семен:] Знов хати заквітчались і потонули в зелені, і тільки де-не-де біліють помеж густими садками (М. Кропивницький);
Цілковита тиша панувала в місті, яке потонуло в темряві (Л. Смілянський);
Три дні лютувала хуртовина, ліс потонув у снігових заметах (О. Донченко);
// Ставати ледве чутним або нечутним серед сильніших звуків, шумів.
Розмови дорослих потопають у пискоті, вересках сотні малечі (Ю. Яновський);
Хтось застогне у лісі далеко, потім ближче... Стріпоче птиця крильми, хрусне гілка, а потім потоне все в могутнім хоралі, в шумі віковічнім (Г. Хоткевич);
Останні слова академіка потонули в бурі оплесків (М. Чабанівський).
3. перен. Іти в забуття; зникати, забуватися.
Слова потішали, а голос і ліра, Як перш, голосили-ридали, Лагідна потіха і ясная віра Зникали, в жалю потопали... (Леся Українка);
Встає крізь пам'яті вікно далека ремісницька школа, що біля церкви, в деревах, де потопало мрій чимало (В. Сосюра);
Слава тобі, любомудре, Чеху-слав'янине! Що не дав ти потонути В німецькій пучині Нашій правді (Т. Шевченко);
Поет не міг не відчувати, що його творчість не потоне в річці забуття, що вона буде безсмертною (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)