потопаючий
ПОТОПА́ЮЧИЙ, а, е, рідко.
Дієпр. акт. до потопа́ти.
“Чоловіче, бійся бога, рятуй мене!” – кричав потопаючий лихий пан (з казки);
– Щури завжди першими тікають з потопаючого корабля, – гостро, з огидою сказала вона (В. Собко);
Хто хоч раз побував на Буковині і в Закарпатті, той ніколи не забуде високих полонин і потопаючих в зелені сіл (з наук.-попул. літ.);
// у знач. ім. потопа́ючий, чого, ч.; потопа́юча, чої, ж. Той (та), що потопає.
Черниш, відбиваючи геть чиюсь перекинуту вибухом душогубку, виправляючи напрям свого човна, люто гукав незнайомим потопаючим, щоб хапались за нього (О. Гончар);
* У порівн. Наче потопаючий Стебелиночку, Зір мій вид її [дівчини] ловив На хвилиночку (І. Франко);
– Мамо, треба негайно професора зі Львова .. Олена вхопилася за цю думку, як потопаючий за соломинку (Ірина Вільде).
◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) потопа́ючий за соломи́нку, зі сл. схопи́тися, хапа́тися і под. – з останньою надією.
– Дозвольте вас супроводжувати, – схопився [Тарас], як потопаючий за соломинку. – Прошу! Ми будемо вам дуже вдячні (Василь Шевчук);
Мов потопа́ючий за до́шку.
Тепер Мирон зрозумів, що вона говорить. Схопився за її руки, мов потопаючий за дошку: він усвідомив, що означають Вірині слова (Р. Іваничук).
Словник української мови (СУМ-20)