похвальба
ПОХВАЛЬБА́, и́, ж., розм.
Те саме, що похваля́ння.
– Добрий пан... справедливий! – одно товче Омелько, аж мені ніяково стало від його похвальби (Панас Мирний);
Як кого одурять похвальбою або лестивою річчю, то люди й кажуть: “Упустив рака з рота” (О. Стороженко);
– Проста натура у мене була – При похвальбі Вся душа моя мліла (С. Воскрекасенко);
Не вважайте це за похвальбу або саморекламу з мого боку, але в мене іноді складалося враження, що в моїх старих художніх фільмах була певною мірою представлена Україна (О. Довженко);
Марусяк чув, не так чув, як відчував крізь голосні свої похвальби тихо сказане слово ласки (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)