похмуро
ПОХМУ́РО.
Присл. до похму́рий.
Невеличка скибка місяця похмуро освітлювала вихідців з того світу (О. Стороженко);
Тьмяно освітлена кімната виглядала незатишно й похмуро (Л. Дмитерко);
– Всі ви майстри їздить, а як прийдеться платить, то чорт вас і вдержить, – сидячи в санках, похмуро говорить волохатий візник (С. Васильченко);
І знов на затворі хатина моя, І знов сновигаю похмуро в їй я (І. Манжура);
Хтось на гармонії похмуро награє Сумні і радісні – однаково – мотиви (М. Рильський);
// у знач. пред.
Часом і дощ перепадав і похмуро було, то приходилось трошки “сушити повітря” в хаті (Леся Українка);
Було непривітно, похмуро, сіро (С. Скляренко).
Словник української мови (СУМ-20)