поцілувати
ПОЦІЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, кого, що і без прям. дод.
Док. до цілува́ти.
Хустину вишивала, Вишиваючи, співала: “Хустиночко мережена, Вишиваная, Вигаптую, подарую, А він мене поцілує” (Т. Шевченко);
Катря вбігла. Обійняла Марусю, стиснула мене, поцілувала, сіла коло нас (Марко Вовчок);
Я пригорнув її до своїх грудей і, схиляючись над нею, .. поцілував її в вуста (О. Кобилянська);
Коли додому я прийду в годину радісно-побідну, я на коліна упаду і поцілую землю рідну (В. Сосюра);
* Образно. Сонце пригріло, поцілувало хлопця (С. Васильченко).
◇ (1) Поцілува́ти замо́к (рідше у лома́ку), жарт. – побачити замкнені двері; нікого не застати десь.
– Приходимо до Христі – аж у неї і хата закручена. Поцілувала Химка у ломаку, та й назад вернулася (Панас Мирний);
У 120-му кабінеті, де юрмилося багато людей, порадили звернутись до 32-го .. Пошкандибав до 32-го, але й там поцілував замок (із журн.);
Цілува́ти / поцілува́ти хрест (хреста́) див. цілува́ти.
Словник української мови (СУМ-20)