поцілувати
ПОЦІЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех. і без додатка. Док. до цілува́ти.
Хустину вишивала, Вишиваючи, співала: «Хустиночко мережена, Вишиваная, Вигаптую, подарую, А він мене поцілує» (Шевч., І, 1963, 252);
Катря вбігла. Обійняла Марусю, стиснула мене, поцілувала, сіла коло нас (Вовчок, І, 1955, 195);
Я пригорнув її до своїх грудей і, схиляючись над нею, ..поцілував її в вуста (Коб., III, 1956, 244);
Коли додому я прийду в годину радісно-побідну, я на коліна упаду і поцілую землю рідну (Сос., II, 1958, 249);
*Образно. Сонце пригріло, поцілувало хлопця (Вас., II, 1959, 388).
◊ Поцілува́ти замо́к (заст. у лома́ку) — не заставши когось удома, піти ні з чим.
— Приходимо до Христі — аж у неї і хата закручена. Поцілувала Химка у ломаку, та й назад вернулася (Мирний, III, 1954, 38);
Поцілува́ти хрест див. хрест.
Словник української мови (СУМ-11)