пошматувати
ПОШМАТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого, що.
1. Порвати, подерти на шматки.
З великими труднощами, пошматувавши одяг і в кров подряпавши тіло, видерлася Сахно на той бік, кленучи себе за хлоп'ячі витівки (Ю. Смолич);
Лихий шторм пошматував вітрила (О. Донченко);
Вже не швидко в очах Закидайла з'явилось прояснення, а в рухах рішучість. Він люто пошматував ненависну записку (Ю. Збанацький);
* Образно. [Ластівка:] Тиша мертва над селом нависла... Та де ж той вітер, свіжий і рвучкий, щоб тишу цю пошматував нестерпну!.. (О. Левада);
// Роздерти тіло на шматки.
Він згоден був, щоб його пошматували власні міни, тільки б не дихати цим смородом (О. Довженко);
// Дуже побити.
2. Розділити, розчленувати, подрібнити (країну, землю і т. ін.).
Землі з кожним роком усе меншає .. Ділять її межи собою мало не на грядки .. І що воно буде, як люди отак пошматують землю, з чого вони хліб їстимуть тоді? (М. Коцюбинський);
[Ярослав:] А він чужих покликав королів І був ладен всю Русь пошматувати, Аби собі вінець князівський взяти (І. Кочерга).
◇ (1) Пошматува́ти се́рце (ду́шу) – завдати душевних ран, травмувати.
Стоптала ти любов мою, Ти серце без жалю пошматувала – Я все ж тебе люблю (М. Рильський);
[Андрій:] Велика вам дяка, чесний ви чоловік! .. Взяли мою жінку, розірвали моє серце, пошматували душу, соромом покрили мою голову!.. (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)