по-своєму
ПО-СВО́ЄМУ, присл.
1. Відповідно до власного бажання, розуміння, уподобання тощо; на власний розсуд.
– Не я ж буду, щоб я не зробив по-своєму! (Г. Квітка-Основ'яненко);
Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки. Давай вони його [Вола] по-своєму судить (Є. Гребінка);
– А Юрко нашого Олександра чого вартий! Усі книжки, які були у пана, поперечитував і тепер по-своєму починає порядкувати на городі і в полі (М. Стельмах);
// З свого погляду, із своєї точки зору.
Він по-своєму правий.
2. Не так, як усі інші; своєрідно.
Всякий, каже народна приказка, розумний по-своєму: один спершу, а другий – потім (з газ.);
Матроси співали майстерно. Мотив був суворий, мужній і по-своєму оригінальний (З. Тулуб).
3. Рідною мовою.
І всі мови Слав'янського [слов'янського] люду – Всі знаєте. А своєї Дас(т)ьбі... Колись будем І по-своєму глаголать [говорити] (Т. Шевченко);
– А ти, хлопче, .. в гімназії говори по-руському.., а то завжди – по-своєму, по-українському (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)