праведник
ПРА́ВЕДНИК, а, ч.
Людина, яка суворо дотримується заповідей, моральних приписів якоїсь релігії; протилежне грішник.
Між людьми так само здібні й неподібні, Праведники й грішні різну вартість мають (І. Франко);
– Думав я, бачте, може, вийде хоч один в роду праведник та одмолиться за свої і за наші гріхи (І. Нечуй-Левицький);
// Мешканець біблійного раю.
В одному кутку картини був і рай. Праведники зривали тут з дерев золоті яблука (О. Донченко);
// Людина, що не має або не почуває за собою провини.
Івась був тендітне створіння .. На вустах його смуглявого обличчя завжди вигравала посмішка праведника (Олесь Досвітній);
– Не бреши, Левку! – Не брешу, пане, – очима праведника дивиться на Стадницького (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)