правитель
ПРАВИ́ТЕЛЬ, я, ч.
1. Особа, що стоїть при владі в державі, країні чи якійсь її частині.
Наполеонові підкорялись німецькі та італійські правителі, король Пруссії та імператор Австрії (з публіц. літ.);
Єдину й неділиму Росію, мов шашелі, роз'їли дрібні правителі, єдина й неділима розповзалася на тисячі чиновницьких самодержавств (М. Стельмах);
// Той, хто править, керує ким-, чим-небудь.
За що пак милує господь Лихую твар такую, як цей правитель?.. Другий год, як він з німецькими плугами Забрався голий в цей куток (Т. Шевченко).
2. заст. Керівник канцелярії.
Лошакова призначили у Польщу губернатором. Він узяв Проценка з собою за правителя (Панас Мирний);
Був тут судовий слідчий Чорнокнижний і старший помічник правителя канцелярії губернатора пан Воронець (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)