правитель
ПРАВИ́ТЕЛЬ, я, ч.
1. Особа, що стоїть при владі в державі, країні чи якійсь її частині.
Наполеонові підкорялись німецькі та італійські правителі, король Пруссії та імператор Австрії (Ком. Укр., 8, 1962, 42);
Єдину й неділиму Росію, мов шашелі, роз’їли дрібні правителі, єдина й неділима розповзалася на тисячі чиновницьких самодержавств (Стельмах, І, 1962, 565);
// Той, хто править, керує ким-, чим-небудь.
За що пак милує господь Лихую твар такую, як цей правитель?.. Другий год, як він з німецькими плугами Забрався голий в цей куток (Шевч., II, 1963, 114).
2. заст. Керівник канцелярії.
Лошакова призначили у Польщу губернатором. Він узяв Проценка з собою за правителя (Мирний, III, 1954, 412);
Був тут судовий слідчий Чорнокнижний і старший помічник правителя канцелярії губернатора пан Воронець (Стельмах, І, 1962, 329).
Словник української мови (СУМ-11)