правочин
ПРАВОЧИ́Н, у, ч., юр.
Дія особи, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Обіг майнових благ у суспільстві супроводжується зміною власників. Чи не найчастіше право власності переходить від одних осіб до інших на підставі договору (правочину) (з навч. літ.);
При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків (з мови документів).
Словник української мови (СУМ-20)