прагнути
ПРА́ГНУТИ, ну, неш, недок.
1. чого. Дуже хотіти чого-небудь.
І кожний цех, і кожний лан нових здобутків прагне (Н. Забіла);
Поети! Вчіть планету доброті – Вона давно вже миру й ласки прагне (В. Коротич);
// чого, до чого і з інфін. Пристрасно бажати здійснення, утвердження чого-небудь, опанування чимось.
Ніколи ще не прагнув він так пристрасно врятувати людське життя, як зараз (О. Довженко);
[Ярослав:] Які алмази, перли чи смарагди Дорожчі нам від вірності і правди, Які я прагнув ствердити в житті! (І. Кочерга);
Всім єством вона прагне осягнути ще одну науку, може, найглибшу, науку про те, як жити людині (О. Гончар);
Коли людина запитує, вона хоче знати, прагне до знань (з публіц. літ.);
// кого. Дуже хотіти завоювати чиюсь любов, здобути чиюсь прихильність.
Здавалося йому, що саме такої жінки, як вона, прагло віддавна його серце (Ірина Вільде);
// чого. Дуже потребувати чого-небудь.
Він прагнув допомоги (Ю. Яновський);
// до чого. Пориватися до чого-небудь.
Сам Франко на протязі всієї своєї літературної діяльності очищав свою мову від діалектних слів і зворотів, прагнучи до загальнолітературної української мови (М. Рильський);
// до чого, куди. Мати сильне бажання потрапити кудись, опинитися десь.
Печеніг чи Батий До синього прагнуть Дунаю (Т. Масенко);
– О, дотримай, Кіркеє, того, що мені обіцяла, І відпусти нас додому. І я туди прагну душею, Й товариші мої всі (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
* Образно. Уклін садам, що в чистому цвітінні Поривно прагнуть ген до верховин! (М. Нагнибіда).
2. до чого, з інфін., також із сполуч. щоб. Намагатися зробити що-небудь, дбати про здійснення чогось.
Я прагну в слові відтворити Усю республіку мою (Л. Дмитерко);
І росіяни стали прагнути до створення власних докладних карт (з наук.-попул. літ.);
[Кассандра:] Ох, Андромахо, як я палко прагну, щоб не були мої слова правдиві! (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)