прамати
ПРАМА́ТИ, тері, ж.
Родоначальниця якого-небудь роду.
Римського роду прамати, утіхо людей і безсмертних, Ти, благодатна Венеро! Під зоряним небом текучим Ти виповняєш собою моря .. І хлібородную землю (М. Зеров);
// також у сполуч. зі сл. земля, перен. Земля, природа як основа всього живого.
[Гелен:] Слово плідне і більше родить, ніж земля-прамати (Леся Українка);
Цар природи – людина ще не раз ставатиме віч-на-віч із своєю праматір'ю й почуватиме себе дитиною перед таємничою силою прародительки (з газ.);
// перен. Те, від чого що-небудь бере свій початок, що є родоначальником, основою чогось.
О море! Мати краси, що вродилася з піни! Прамати кохання! згляньсь надо мною! (Леся Українка);
“Наталка Полтавка” [І. П. Котляревського] мала й має величезний успіх. І Карпенко-Карий назвав її “праматір'ю українського народного театру” (з публіц. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)