пранцюватий
ПРАНЦЮВА́ТИЙ, а, е, заст., розм.
Хворий на пранці.
Я раптом побачив .. пранцюватих дітей всуміш, з голодними псами... (М. Коцюбинський);
– І як тобі не соромно, Ганнусе, виходити о таку пору з дому! Та ще й сидіти самій з отим чортом в англійській шинелі? Вони ж майже всі пранцюваті... (Ю. Яновський);
// Уживається як лайливе слово.
– А коли так – вон [геть] з моєї хати, пранцюваті недоїдки! – скрикнув [шинкар].., вискакуючи з-за столу (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)