превелебний
ПРЕВЕЛЕ́БНИЙ, а, е.
1. перев. у сполуч. зі сл. отець, пан і т. ін., церк. Титул єпископа.
[Єпископ:] Ти кажеш, що Люцій був з Руфіном у садку, як ти прийшла? [Прісцілла:] Так, превелебний отче (Леся Українка);
Розповідали тільки-но в колибі товариші, що в неділю у церкві і пан превелебний наклав анафему на опришків (С. Скляренко);
Старшинував на тій раді сам превелебний владика, єпископ (О. Ільченко);
// у знач. ім. превеле́бний, ного, ч. Те саме, що єпи́скоп.
– Чого ж гніватися превелебному? Земля церковна! Ми по закону правимо її (М. Стельмах).
2. заст. Гідний великої поваги, пошани (часто при ввічливо-шанобливому звертанні до когось).
У неділеньку у святую У досвітнюю годину У славному-преславному Місті в Чигирині Задзвонили в усі дзвони, З гармати стріляли, Превелебную громаду Докупи скликали (Т. Шевченко);
Хвіртку часом лишали не замкненою на той випадок, щоб превелебний пан ректор міг пройти на будівництво (Іван Ле);
// Пов'язаний з вираженням великої поваги, пошани до кого-небудь.
Ви [книжки] мені скарб найдорожчий, ви слава моя щонайбільша, Ви повсякчасна любов і раювання моє! Ви просвітили мене, превелебні дали мені титла, Шану вельможних людей подарували мені (М. Зеров).
Словник української мови (СУМ-20)