прегарний
ПРЕГА́РНИЙ, а, е, також у сполуч. зі сл. гарний, розм.
1. Дуже гарний (у 1, 2, 4 знач.).
Юзі справили на роковини таку гарну-прегарну білу довгу сукню... (Леся Українка);
Хутко схопила [панночка] вишиту шовком хустину, накинула собі на обличчя і довго сиділа, відкинувши назад свою прегарну голову (О. Довженко);
А молодиця прегарна, років їй, певно, сорок, хода спокійна і навіть велична (Ю. Яновський);
Як віз похилився набік, один мішок, скотившися, розв'язавсь, і мірка – або й більше – пречистого та прегарного борошна пшеничного в калюжу пішла! (Б. Грінченко);
[Писар:] Ваша поема повинна бути прегарна (В. Самійленко);
Ніколи досі не почував себе таким вдоволеним, як цього прегарного поранку (О. Кобилянська);
Настрій складався прегарний, і Ананій співав та вальсував сам із собою в кімнатці Анелі (Ю. Яновський).
2. Уживається як складова частина деяких ботанічних назв.
Ковила прегарна.
Словник української мови (СУМ-20)