прелюдія
ПРЕЛЮ́ДІЯ, ї, ж.
1. Вступ до музичного твору.
З зали вдарили в вуха зібраних могутні акорди розчулюючої прелюдії Тимольського до однієї з його чарівних коломийок (І. Франко);
Крім самостійних інструментальних уривків (увертюра, танці), кожному епізодові – чи то арія, дует чи ансамбль – передує невелика інструментальна прелюдія (з наук. літ.).
2. Самостійна музична п'єса, переважно для фортепіано.
Прелюдії Шопена – це своєрідні музичні “зарисовки” різних емоційних вражень (з наук.-попул. літ.).
3. перен. Те, що говориться або здійснюється як вступ до головного.
Воздвиженський заговорив до Марти дуже солодким голосом, так що вона й не втямила спершу, до чого воно йдеться і до чого він прямує. То була його прелюдія (І. Нечуй-Левицький);
Говоритиму про тую ж “Шляхту” [комедію], але щоб бути зрозумілим – мушу дозволити собі коротеньку прелюдію (М. Коцюбинський);
Люнебурзький процес – смутна прелюдія до нюрнберзького процесу – був досить повчальним і печальним досвідом (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)