привичний
ПРИВИ́ЧНИЙ, а, е, розм.
Те саме, що зви́чний.
Він у мішанім шумі дочувся мірного лускоту .. Се був шелест, здавна привичний для нього (І. Франко);
Привичним рухом одімкнув надзиратель замок, широко розчинив двері (Г. Хоткевич);
Тепер мав [Славко] віру в свої сили, привична йому журба й несміливість щезли безслідно (Л. Мартович);
Їй самій, привичній до всякої лихої години, й то часом аж плач бере, як вискочить надвір. А тож-то йому, малому! (Панас Мирний);
Далеко й лунко оддавався голос солов'я .. проте і чоловік і жінка вчували в йому привичним ухом знакомі трелі і впізнавали .. сусіду-співуна (С. Васильченко);
– Де ж це видано, по стільки одразу хилити оцієї погані, – показує [Супрун] пальцем на порожню склянку. – Я, дядьку, вже привичний, – не ображається, а сміється Клим (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)